Нотатки про оперну виставу

Позаминулої неділі, 7 липня, Одеська опера завершила свій 24-й театральний сезон. Ми знову побачили легендарну «Аїду», насолодилися прекрасною музикою Джузеппе Верді.

Хтось, можливо, скаже: оперу не дивляться, а слухають. Так, безперечно. Але є опери, які захоплюють уяву ще й своїми декораціями, вбранням персонажів, балетом, а рівно ж — постановочними елементами… Й усе це, звісно, про «Аїду». А дехто, певне, зауважить: чи не запізно говорити про виставу майже через два тижні? Так, життя швидко рухається уперед. Та все ж радіти святу, довго пам’ятати про нього — це також те, що допомагає нам у ці непрості дні…Ми знову, забувши на якусь часинку про очікування новин, про тривоги та власні проблеми, занурилися у глибінь душевних переживань юної Аїди (її роль виконувала солістка Ганна Літвінова), полонянки єгипетського фараона й доньки ефіопського царя, пристрасно закоханої у воєначальника єгипетського війська Радамеса (запрошений соліст із Дніпро-опери Роман Коренцвіт), чиє військо розбило ефіопську армію й полонило її батька. Та про сюжет не будемо, він відомий.

Спекота дня не спадала навіть під вечір. А проте, люди йшли і йшли до театру зусібіч, у гарних вирядах, радісні, безтурботні. Відтак цілковито виповнена зала обіцяла, як це завше буває в опері, видовищне свято кохання. І воно відбулося, повністю й безоглядно захопивши глядачів.

Є дні, заповнені турботами, очікуваннями, тривогами… І є дні — для свята, бо без цього неможливо, бо інакше приходять утома та байдужість, зникають кудись душевні сили, людина починає відчувати якусь ніби порожнечу. А ми мусимо бути сильними, упевненими в собі, вміти радіти і вміти сумувати — не до безнадії, і вчасно виходити з печалі. Як ото рани заживають на живому тілі. Течиво життя не припиняється ні на мить.

Хто любить оперу, той любить «Аїду». Можна щоразу приходити на цю виставу, зачаровуватись голосами солістів — майже щоразу інших, захоплено аплодувати балету. Але нікуди не дітися від сюжету, який 150 років тому так полонив композитора, що він одразу взявся за написання музики і за чотири місяці створив свою оперу. Тим поставивши дилему: чи можливе життя між любов’ю до батьківщини та коханням до її ворога? Аїда зі старовинної легенди, записаної на вічному папірусі, дочка царя й полонянка єгипетського фараона, пристрасно й безоглядно любить Радамеса, чиє військо зруйнувало її батьківщину та полонило батька. Неможливість такого співіснування переживали того вечора глядачі, й тому зала то затихала єдиним подихом, а то відповідала шаленими оплесками. Тому що лишень ці дві речі, два цих почуття — любов та кохання — дають душі безсмертя: любов до батьківщини і справжнє, пристрасне кохання, глибоке, беззастережне.

Кохання обирає нас, ми ж обираємо — любов. Вона з нами, скільки живемо ми, зчаста визначаючи наш життєвий шлях. І це далеко не одне й те саме. Хоч і близько часом одне від одного.

Аїда не стоїть перед вибором. Для неї любов до батьківщини безсумнівна, це як дихати, ходити, вона не замислюється над цим. Кохання її — глибоке й беззастережне, воно захопило її всю до останку. Тут нема місця тверезому розмислу. Вона пропонує коханому тікати в її рідну Ефіопію, де її батько готує сили спротиву, і він вже погоджується, якби не підслухана їхня розмова. Присуд жорстокий: замурувати живцем. Аїда таємно проникла до підземелля, щоби вмерти разом з коханим. Інакший фінал у цій ситуації неможливий.

Пристрасті на сцені вирують від початку і до кінці опери, це прекрасний гімн коханню. Легендарній «Аїді» — понад 150 років. Проте сюжет цей завжди актуальний, бо в основі його — вічні людські цінності: кохання і патріотизм.

Кохання в цьому сюжеті не сумісне з глибоким почуттям патріотизму, на цьому ще раз варто наголосити, Аїда має загинути. Разом зі своїм коханням.

А все інше в цій опері — вічна музика Джузеппе Верді, величаві декорації, чудесний балет. І на цьому тлі — прекрасні голоси солістів. Можна не розуміти мову, не читати стрічку перекладу — ці голоси доносять до нас найтонші нюанси переживань персонажів. Переживань, що ошляхетнюють та збагачують наші душі.