18 жовтня у Берліні зустрілася «велика четвірка», лідери країн-важковаговиків, які визначають політику Заходу. Зокрема й політику щодо російської агресії проти України. Принципових розбіжностей між президентом США Джозефом Байденом, канцлером ФРН Олафом Шольцем, президентом Франції Еммануелем Макроном і прем’єр-міністром Великобританії Кіром Стармером щодо «українського питання» нема. Але в нюансах та підходах — є.

Четвірка тих, хто вирішує

Почнемо із Байдена, для якого зустріч у Берліні — своєрідне прощання з Європою. Після виборів 5 листопада чинний президент США перестане бути маяком для колег навіть у разі перемоги на виборах Камали Гарріс. Але якщо переможе Дональд Трамп, американський «маяк» перетвориться на загрозу для європейців. І чинний президент США в Берліні майже відкрито пояснив, на яку саме загрозу. Північноатлантичний альянс перетвориться з поля співпраці на осередок конфронтації, як це було під час першого пришестя «Великого Дональда». Ба навіть гостріший. Оскільки віцепрезидентом при ньому буде не юрист Майк Пенс, а популіст Джей ді Венс, ізоляціоніст у квадраті.

Тому Джозефа Байдена у Берліні приймали як рідного, нагородили вищим орденом ФРН і пообіцяли, що німці у сфері зовнішньої політики підтримають Камалу Гарріс, якщо та, звісно, переможе на виборах. До речі, альянс Байден-Гарріс політично нагадує німецьких соціал-демократів та політику Олафа Шольца. Там і там поняття «обережність» — на першому плані. А також прагнення уникати ризиків, поки це можливо. Війна в Україні лякає як Вашингтон, так і Берлін. Цим кремль користується вже десять років, погрожуючи третьою світовою війною та застосуванням ядерної зброї.

Однак є ще більший страх. Він пов’язаний з необхідністю ухвалювати рішення, незважаючи на ризики та загрози. Шольц, як і Байден, розраховує, що, дотримуючись «червоних ліній», вдасться не довести справу до прямого воєнного зіткнення з росіянами. Це проявляється у забороні вражати високоточною зброєю військові цілі в далекому тилу москалів, в обмеженні поставок німецької та американської зброї в нашу країну. Але від вживання слова «халва», як відомо, у роті не стає солодше. Як і не стає безпечніше у світі від того, як часто у ФРН та США використовують поняття «ескалація».

У Франції та у Великій Британії, до речі, про ескалацію та «червоні лінії» говорять набагато рідше. Піддані корони, як і французи, не вважають за потрібне орієнтуватися на чужу думку. У них є своя, відмінна від німецької та американської. У тому числі й щодо «української проблеми». Еммануель Макрон не вважає, що американці мають право у Європі командувати. У цьому сенсі президент Франції — спадкоємець Де Голля. А в голову Кіра Стармера, хоч він і лейборист, міцно вмонтовані поняття «колонія» та «колишня метрополія», а також пам’ять про те, що не Франклін Рузвельт, а Вінстон Черчілль виграв Другу світову війну.

З точки зору Президента України Володимира Зеленського непогано було б чотирьох лідерів з їхніми амбіціями вишикувати, зачитати їм план української перемоги по пунктах і нагадати, що жодних рішень щодо України без України ухвалювати не можна. От тільки хто про це пам’ятає? І кому цікавий план, який не під-кріплений силою?

Фінанси і безпека

Тим часом глава нашої держави не залишає надій організувати другий у цьому році Саміт миру. На зразок швейцарського, але за участі москви. З кремля вже втомилися повторювати, що у подібному саміті участі не братимуть. Але на Банковій це нікого не бентежить. Головне — оголосити про дипломатичну перемогу на весь світ. А там — подивимося. Або український дрон долетить туди, куди треба, або танкову колону підіб’ють з артилерії на сході. Такий випадок назвуть сильною позицією, а із сильної позиції можна розпочати переговори. Але з ким? У москві вважають: сильної позиції вони вже досягли і чекають не переговорів, а капітуляції. Тобто офіційної передачі під свій контроль чотирьох наших областей (Луганської, Донецької, Запорізької, Херсонської) та фактично окупованої АР Крим.

Приймуть ультиматум — Україні залишать правобережжя із Києвом. Не приймуть — заберуть усе до Карпат. Включно зі Львовом. Такі умови називаються понтами. А раптом українці злякаються і принесуть агресору Батьківщину на тарілочці? Але за десять років війни наша країна до всього звикла. А наші військові не розучилися оцінювати сили ворога навіть під обстрілом. За цими розрахунками росіяни зможуть зайняти лівобережжя України лише через п’ять років. І до Карпат (за нинішніх темпів просування) дійдуть десь через півтораста років.

Утім, є внутрішня небезпека. Наші політики та бізнесмени підраховують не сили ворога і не здатність ЗСУ до опору, а власні збитки. Коли ці збитки досягнуть максимуму, слуги народу стануть ініціаторами угоди з окупантами та тиску на президента Володимира Зеленського. Низка українських економістів вважає, що подібні процеси вже відбуваються. А для України зараз важливіша фінансова допомога Заходу (дотації, гранти, безвідсоткові кредити), ніж західна далекобійна високоточна зброя та дозвіл її використовувати по військових цілях росії. Якщо не буде фінансової допомоги або її скоротять, то виробництва на території нашої країни згорнуть й українські військові замовлення розмістять у німецьких, польських, чеських та інших фірмах. Рівень корупції («відкати») там нижчий. Й оборона України стане дешевшою. Але мала фірма — не те, що велика американська корпорація. Вона у кредит нам не дасть жодного снаряда.

Фінанси, як завжди, — кров війни. Путлер не зміг би воювати, якби не накопичив мільярди доларів упродовж двадцяти років за рахунок продажу газу та нафти до Європи. Але й цього (на тлі економічних санкцій) забракло для ведення затяжної війни в Україні. Довелося звернутися до старої організації БРІК (згодом БРІКС), заснованої у 2006 році на економічному форумі в Петербурзі. Про цю організацію москалі згадали тому, що заснували її кити міжнародної комерції (Бразилія, росія, Індія, Китай) і до них приєдналася низка країн із загальним обсягом близько половини світової торгівлі. Цього тижня у Казані відбувається зустріч лідерів БРІКС. Тема ця велика, до огляду не влізе. Очевидно одне: росіянам ніде взяти на війну грошей. Слідкуватимемо, звідки й куди потечуть мільярди.

Слава Україні!