Сто п’ятдесят років тому народився відомий молдовський та румунський астрофізик, дослідник Сонця і Сонячної системи, засновник першої астрономічної обсерваторії в Молдові Микола Донич. Перші кроки в пізнанні зоряної науки майбутній учений зробив на фізико-математичному факультеті Одеського університету.

Миколка народився 25 вересня 1874 року у бессарабському селі Петрикани під Кишиневом (тепер район міста). Його матінка Меланія Макрі померла від швидкоплинних сухот, а батько не витримав розлуки з коханою і застрелився. Восьмирічного сироту взяла на виховання сестра матері тітка Олена. Тітонька разом із чоловіком Левом Йосиповичем жила у власному маєтку в Старих Дубоссарах. Подружжя Лисаківських полюбило хлопчика як рідного сина. Незабаром з’ясувалося, що Миколка має незвичайні математичні здібності, а трохи згодом він зацікавився ще й астрономією. Загадкове життя інших зірок і планет заворожило допитливого юнака.

Вже у 16-річному віці він здобув гідну освіту й вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету в Одесі. Науковим керівником студента був професор О.К. Кононович, який в той самий час активно займався створенням нових астрономічних приладів разом з механіком університету Й.Т. Тимченком. В 21 рік Микола захистив диплом і отримав запрошення залишитись на кафедрі для продовження наукової діяльності, але його більше приваблювала самостійна діяльність. Дипломований фахівець повернувся до Старих Дубоссарів та продовжив розширяти побудовану під час студентських канікул обсерваторію і розпочав наукові дослідження.

Дворянське коріння (праонук молдавського та румунського письменника та байкаря Александру Донича, прапраонук законодавця Андронаке Донича) та гарна освіта дозволили Миколі Доничу зробити непогану кар’єру в російській столиці. Завдяки приналежності до іменитого дворянського роду та гарній протекції, майбутній учений поступає на службу до канцелярії державної ради. Тут він дослужився до чину колезького радника (відповідав армійському чину полковника), обіймаючи посаду помічника державного секретаря до жовтня 1917 року, коли канцелярія була розпущена більшовиками. Але сенсом життя Миколи Донича була астрономія.

Головним його захопленням в астрономічній науці стали сонячні затемнення, супутник нашої планети — Місяць та найближча до нас зоря — Сонце. У спостереженнях та вивченні сонячних затемнень Микола Донич об’їздив півсвіту. В 1900 році 26-річний астроном спостерігав сонячне затемнення в Іспанії, а наступного року вирушив досліджувати це рідкісне явище в Індонезію, на острів Суматра.

Підсумком цих двох експедицій став великий науковий звіт із новими подробицями та спостереженнями про природу сонячного затемнення. Робота виявилася настільки помітною і додала так багато нового у дослідження сонячних затемнень, що Російське астрономічне товариство одноголосно присудило астроному Миколі Доничу премію І ступеню. Службу в канцелярії Микола Донич на той час залишив, повністю присвятивши себе вивченню природи сонячних затемнень. У 1905 році 31-річний Донич вже мав такий високий науковий авторитет, що йому, як маститому фахівцю в галузі вивчення Сонця, доручили очолити експедицію Російської академії наук до Єгипту, спостерігати за затемненням, яке випадало на 30 серпня 1905 року.

1908 року з фінансовою допомогою тітоньки, Микола Донич організує у Старих Дубоссарах свою приватну, першу в Бессарабії обсерваторію. Сюди ж у 1919 році, після жовтневого перевороту в Росії, коли Бессарабія вже стала частиною Румунії, він переїжджає з сім’єю та продовжує астрономічні спостереження. Зокрема, він виявив, що Меркурій не має атмосфери. Тоді ж Румунська академія наук, враховуючи великі заслуги Миколи Донича в галузі астрономії, приймає його в почесні члени. Пізніше це звання та заступництво вчених Франції допомогли Миколі Доничу в 1921 році відстояти маєток у Старих Дубоссарах, який потрапив до списків експропріації, складених румунською владою. Це дозволило Миколі Доничу спокійно займатись астрономією. Усі господарські турботи по маєтку взяв на себе чоловік доньки А.Т. Ремміх.

Основним науковим інструментом обсерваторії був спектрограф, розроблений напередодні Першої світової війни механіком Одеської обсерваторії Й.Т. Тимченком. В обсерваторії Микола Миколайович проводив дні і ночі, безперервно спостерігаючи і фотографуючи спалахи на Сонці і протуберанці. Згодом він зібрав безцінну колекцію фотографій, що ілюструють активність Сонця.

Колега Миколи Миколайовича А.А. Байков згадує про відвідини обсерваторії в 30-х роках: «Микола Донич мав щасливий характер, врівноважений і веселий. Працювати з ним було дуже приємно». За спогадами односельців, Микола Донич був чуйною та гостинною людиною. Подивитись на його обсерваторію приїжджали екскурсії з бессарабських навчальних закладів, а гості у будинку не переводилися. За стіл сідало не менше 12 осіб, причому більше половини — гості.

На початку 40-х років минулого століття Миколі Доничу доручили відновлення обсерваторії адмірала Урсяну в Бухаресті, там його й застала Друга світова війна. Повернувшись ненадовго до Старих Дубоссарів, Микола Миколайович виявив обсерваторію розграбованою, а унікальний спектрограф зник. Пізніше його окремі частини знайшлись у підвалі кишинівського Єпархіального училища, які вчений використав для відновлення обсерваторії адмірала Урсяну. Донич Бухарест залишив улітку 1944 року, коли почалися бомбардування міста, і перебрався до Німеччини, куди раніше виїхала його родина. Закінчення війни Микола Донич разом із дружиною Марією Генріхівною зустрів у Парижі і тут же почав невдовзі працювати у Паризькій обсерваторії. Там працював випускник Одеського університету Микола Стойко, з яким М.М. Донич зустрічався навесні 1918 року в університетській обсерваторії Одеси. Коли післявоєнне життя налагодилося, Микола Донич кілька разів за завданням обсерваторії виїжджав до африканських країн, досліджував сонячні затемнення та вивчав зодіакальне світло.

Про останні роки життя Миколи Донича відомо мало. Учений страждав на захворювання передміхурової залози, жив самотньо і бідно. Його дружина поїхала в Аргентину до доньки, чоловік якої працював управляючим фермою. Микола Миколайович переїжджати до Аргентини відмовився, і останні дні свого життя провів у будинку для людей похилого віку в Ніцці. Місце поховання і точна дата смерті були невідомі до 2014 року, коли зусиллями французького астронома Франсуаз Легет-Тюллі та румунської астрономкині Магди Ставінської було знайдено могилу на одному з цвинтарів поблизу Ніцци з позначкою про рік смерті — 1960.

На згадку про видатного астронома в Старих Дубоссарах, на місці обсерваторії встановлено пам’ятник. Ім’я Миколи Донича присвоєно обсерваторії Молдавського державного університету. У кишинівському районі Ришканівка ім’ям Миколи Донича названо вулицю. Астероїд 9494 Donici теж названий на його честь. Науковій діяльності Миколи Донича присвячені декілька сторінок в збірнику «Страницы истории астрономии в Одессе», який видано в 1997 році під редакцією директора обсерваторії Одеського університету професора В.Г. Каретнікова. Хай ця стаття нагадає любителям астрономії про те, що тут навчався відомий учений, який все своє життя присвятив розкриттю таємниць неба.

Василь Вельможко. Вчитель фізики та астрономії Одеського ліцею №5