Номінацію від України «Програма з охорони кобзарсько-лірницької традиції» включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Українське слово і музика, втілені у живій творчості кобзарів та лірників, підтверджують самобутність української ідентичності. Кобзарство — явище нашої культури, що з’явилося в ранньомодерну добу й поширилося на всіх теренах, населених українцями. Воно виникло як усний переказ сліпих мандрівних співаків, котрі супроводжували свій спів грою на кобзі чи бандурі. У своїй діяльності вони створили власний світогляд і стиль життя. У народі їх називали старцями, дідами, божими людьми, а із середини ХІХ століття завдяки Тарасові Шевченку – кобзарями.

На 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони нематеріальної культурної спадщини, що відбулася у столиці Парагваю Асун-сьйоні, кобзарсько-лірницька традиція здобула всесвітнє визнання.

«Для нас з вами це визнання наших цінностей, культури, самобутності та ідентичності. Цей здобуток стане частиною нашої великої Перемоги. Неспровокована Україною війна забирає життя українських митців: 133 загинули, серед них і шестеро братчиків кобзарських цехів, які стали на захист Батьківщини. Нині росія, як колись імперський та сталінський режими, нищить усе, що пов’язане з українською культурою, зокрема кобзарство та носіїв живої спадщини. Та, попри всі спроби позбавити українців свого коріння, наша культура засвідчує незламність», — зазначив у своєму відеозверненні міністр культури та стратегічних комунікацій Микола Точицький.

Визнання практики охорони кобзарсько-лірницької традиції на світовому рівні як невід’ємної частини культурної спадщини людства — перемога, що особливо важлива сьогодні, коли, як і за часів козацтва, носії кобзарсько-лірницької традиції, братчики кобзарських цехів, борються пліч-о-пліч з українськими воїнами і надихають на боротьбу та незламність усіх укра-їнців.

Довідково. Найдав-ніші письмові згадки про кобзарів (зокрема про Чурила і Тарашку) є в польських хроніках XV–XVI ст. У XVII ст. багато кобзарів були учасниками національно-визвольних та антифеодальної боротьби українського народу. Вони складали й виконували думи та історичні українські пісні про подвиги національних героїв, турецько-татарську неволю, польсько-шляхетський гніт, закликали своїх слухачів на боротьбу за волю. Організовувалися в братства на зразок ремісничих цехів, мали свої звичаї, закони й особливу говірку, малозрозумілу для сторонніх.

У XIX – на початку ХХ століття своєю кобзар-ською майстерністю славилися, зокрема, Андрій Шут, Остап Вересай (його думи добре знав Тарас Шевченко, який подарував йому свого «Кобзаря»), Іван Крюковський, Хведір Гриценко-Холодний, Михайло Кравченко та інші.