Переговори американських дипломатів то з російською, то з українською делегаціями називають «човниковою» дипломатією, відсилаючи нас до епохи Ніксона-Кіссінджера, до так званої «реалполітики». У давньої доби і нинішньої справді є щось спільне. Зокрема, розворот політики США на сто вісімдесят градусів (від розрядки напруженості із «совєтами» до дружби з комуністичним Пекіном). Але є й докорінна відмінність. Той розворот був успішним.

Дипломати і прислуга

Порівнювати Генрі Кіссінджера з дипломатами Трампа — безглуздо. За освіченістю і компетентністю радник з національної безпеки, а потім голова Держ-депу перевершував усіх, хто ці посади обіймав до нього та після нього. Кіссінджер на рівних спілкувався з Брежнєвим, з Громико, із Сусловим, з усією командою, яка обслуговувала Політбюро ЦК КПРС, і, сміятиметеся, вони визнавали перевагу американського партнера з переговорів і часто прислухалися до його порад. До речі, на підмосковну дачу, де «варилася» закулісна дипломатія, на прохання Кіссінджера не допускали чекістів. Щоб уникнути витоків інформації та зради. Великий Генрі довірливо повідомляв Москві правду. Його шеф Ніксон — запійний алкоголік, печерний антикомуніст. І довіра виправдовувала себе. У Вашингтоні від Кіссінджера достеменно знали, чого чекати від совдепів і чого боятися.

Трамп команду своєї адміністрації, зокрема команду дипломатів, формував за ознакою лояльності. Вказівки Білого дому для цих людей, від радника президента з національної безпеки, від голови Держдепу до клерків, були й залишаються важливішими за закони, за американську Конституцію і Біблію. Марко Рубіо, Майкл Волтс, Стівен Віткофф не збирають інформацію, не доносять її до Трампа і не ведуть переговори, як належить. Вони намагаються вгадати, що хоче сказати президент і чого не хоче говорити. Нової інформації, нових знань, нових результатів переговорів великий Дональд не отримує, а користується допотопним знанням про можливість вдалих угод. З ким вдасться і кого можна обдурити.

Така тактика підходить для Сходу, де дипломатія схожа на ринок. Просять утридорога, на хитрість відповідають хитрістю, на силу — нахабством, а в підсумку беруть, що дають. Віткофф за вказівкою Трампа хотів виселити жителів Гази, а на місці руїн збудувати «Рів’єру». Не склалося. Лякав єменських хуситів авіаносцями — не лякаються. Іран поки що не дозрів до угод. Торгуватися готова лише Москва. І вона виторгувала все, що США дозволили. Спецпредставник повідомив шефу: перше — захоплені українські області завжди належали росіянам, друге — референдуми, проведені там, законні, третє — обговорювати російську конституцію — лише час гаяти. Під цю експертизу Вашингтону залишилося підвести лише фундамент. Влаштувати для Зеленського провокацію в Овальному кабінеті Білого дому і тимчасово скасувати постачання Україні американської зброї.

«Човникові» миротворці

Щоб врятувати обличчя, американці організували переговори в Саудівській Аравії й виступили в ролі «човникового» миротворця. Зрозуміло, не безкоштовно. А за гонорар у вигляді договору про рідкісноземельні ресурси і за можливість придбання інвесторами США українських АЕС, портів, аеродромів та нерухомості. Жодних документів, як повідомили у Кремлі, за підсумками результатів таких переговорів не підпишуть. Російські дипломати до Ель-Ріяда, можливо, взагалі не повернуться. А наші продовжать зустрічі з американцями і намагатимуться щось виправити. Звернуться до угод про тридцятиденне перемир’я, до домовленостей про припинення ударів по українській енергетиці й до угоди про вільне судно-плавство у північній частині Чорного моря. Утім, без згоди Вашингтона ні про що конкретне домовитися не вдасться. Хіба що Трамп пообіцяє путлеру особисту зустріч.

Однак під час особистої зус-трічі може все статися. Великий Дональд може повестися по-різному. Наприклад, упертися рогами й проігнорувати тиск старого чекіста. Свідчення про те, що Трамп якось був уже завербований (КДБ СРСР), на лідера ядерної держави не діє. Під час виборчої кампанії претендент на найвищу посаду в американській державі публічно заявив: якщо уб’є людину на П’ятій авеню в центрі Нью-Йорка, йому нічого не буде. Свід-чень московських повій теж боятися нічого. Про те, що Трамп наймав їх у готелі, свого часу не писав лише лінивий.

Утім, за чутками, путлер зберігає на президента США вплив, не пов’язаний з вербуванням і компроматом. У рамках «великої угоди» він може запропонувати угоду про доступ американських компаній до розробки російських рідкісноземельних ресурсів і до утилізації відвалів уральських родовищ. За непідтвердженими даними, американцям також пропонували участь у відновленні шахт на захоплених українських територіях та участь у виробництві титану, необхідного в космічних апаратах та авіапромисловості. Але законники США відмовилися. Як пряники за доброзичливе ставлення Трампу під час його першого президентства пропонували побудувати у великих російських містах не менше двадцяти хмарочосів. Та справа до будівництва не дійшла. В американських будівельних компаніях дізналися про розмір «відкатів», які мали за-платити в РФ.

О, мало не забув. Як подяку російські чиновники пропонували аванс. Тобто підтримку другого пришестя Трампа грошима. Але виборчі закони у США суворі. Відстежити пожертвування легко. І Великий Дональд виграв вибори без допомоги Москви. Серед журналістів, звісно, були «лиходії», які в цьому сумнівалися. Але «ліваків», які не поважають Трампа (ймовірно, з «Радіо Свобода»), вирахували і звільнили. Заодно перекрили фінансування «шкідливого гнізда».

Ми з вами знаємо, що вибори у США — справа свята. І не дивуємося, що американці радять терміново провести вибори у країні, яка воює. Українська Конституція їх забороняє, але наш президент без виборів (на думку Москви) не є легітимним. В Ель-Ріяді звучало, що це заважає американцям вести переговори. То не заважатимемо. Обійдемося без порад. А війну виграємо.

Слава Україні!