Скільки в України (чи в Україні) славнів? Себто — гімнів. Або, скажемо так, скільки пісень-славнів було в українського народу впродовж усієї довгої історії боротьби за повернення сильної незалежної держави, названої науковцями Київська Русь — з усіма її перемогами і поразками? А що таке славень — всі ми знаємо: це ж бо і є гімн.

Ми ентузіястично підспівуємо, коли десь на велелюдді, урочистостях во славу держави або на інших зібраннях виконується Державний гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». І є надія, що всі пам’ятають слова. Хоч, може, й не до кінця, бо ж чомусь традиційно виконується лише перший куплет з приспівом. Та чи пам’ятаємо славні імена достойників — Павла Чубинського і Михайла Вербицького, котрі створили ці слова й цю музику, що об’єднали, нарешті, українців, давши їм потужну мотивацію до активних, рішучіших дій за здобуття «і слави, і волі»?

Уся історія цієї боротьби говорить про те, що було немало спроб створити могутній заклик до об’єднання українців — об’єднання, яке в усі часи було найгострішою проблемою суспільного життя. Цей лік можна вести від Тарасового «Заповіту» й аж до наших днів. Уже в ті часи наш національний геній глибоко розумів найголовнішу національну потребу. «Заповіт» — як заклик до боротьби, як віра у перемогу народу, а зрештою — і як славень цієї майбутньої перемоги.

У наших церквах кожна Служба Божа завершується Лисенковим гімном «Боже, великий, єдиний…». Хіба це не славень, коли люди у найщиріші звертання до Господа вкладають свої найсвітліші надії та мрії?!

Історія творення українських славнів надзвичайно цікава, був би лише час для її вивчення. З якими піснями, наприклад, вирушали на бій з московитами українські Січові стрільці? Хоч і в складі чужого війська: що ж, вони йшли здобувати бойовий досвід, плекаючи у своїх серцях мрію про майбутню вільну Україну — свою рідну, самостійну, незалежну. Одвічна мрія українців, що століттями гартувалася у нескінченній жертовній боротьбі. Та, звісно ж, вони співали, передовсім, «Червону калину». Ця пісня й донині популярна в народі, залюбки слухають і співають її наші захисники, коли знаходиться хвилька ліричного, скажемо так, перепочинку — а це так рідко випадає під нинішню пору. Ворог затявся знищити українську державність, щоб і слова такі впали в непроглядь часу. Наші державні символи — синьо-жовтий прапор, український, ще від Володимирових часів, тризуб і потужний славень — допомагають нашим воїнам відстоювати рідну землю, захищати її майбутнє. Хоч країна, пам’ятаймо про це, потерпає від значних втрат…

А згадаймо переламні роки на межі століть, коли наша незалежність уже яскраво жевріла на обрію. Чи не найчастіше ми тоді чули пісню «Україна» у виконанні Тараса Петриненка. Згодом та музика на якийсь час навіть стала позивним Українського радіо. До слова, знаний співак іншою своєю піснею вже тоді попереджав нас: «Вітер червоний навіває зі сходу чорні мрії холуям». Попереджав і за-кликав: «Хто ще сьогодні постоїть за свободу, як не ти, якщо не я?».

І була ще одна пісня-славень — «Вставай, Україно, вставай!». Слова написав славетний наш поет Дмитро Павличко, а музику — Анатолій Сердюк. Ця пісня звучить справдешнім гімном-закликом до створення незалежної України в колі вільних європейських держав. Уперше вона прозвучала на звитяжній Хортиці під час другої «Червоної рути».

А вже думка провадить ще трохи назад, повертаючись до першої «Рути», у Чернівці. Оглядаючись у минуле, можна з певністю сказати, що то було щось фантастичне. Вечір несподіванок. І найперша з них: коли в навечір’ї зненацька злетіли слова «Ще не вмерла Україна», цілком не-очікувано, на крилах вже знаної багатьма мелодії. По хвилі всі, хто заповнив 40-тисячний стадіон, підвелися зі своїх місць. Навіть згаслі прожектори — все-таки 1989 рік — не стали несподіванкою. Багатьох зворушували до сліз сміливі ще малесенькі вогники свічечок у людських руках. То тут, то там присутні підхоплювали хто мелодію, хто слова: не всі ж тоді могли знати свій національний славень. А потужний голос бандуриста-лірника Василя Жданкіна вільно плинув над стадіоном, і здавалося, що й над цілим містом, у якому в ті дні не дивина було побачити синьо-жовті прапори.

А козацька бандура співака запроваджує нас у попередні століття, в добу козаччини. Шаблею та мушкетом володіли козаки добре, та й з бандурою і піснею не розлучались. Ті пісні розносили співці-бандуристи. Згадаймо тут один з популярних козацьких славнів — про матір-Україну в образі чайки. «Нумо, хлопці, до зброї!» — це з тієї пісні. Образ чайки — традиційний для козацького фольклору. «Ой біда, біда чайці-небозі» — один з таких прикладів. «Чайкою» назвали вони і своє бойове судно, яким долали навіть Чорне море. Можливо, література про козаччину дещо глорифікує, героїзує ту войовничу стихію, але ж так хотілося авторам тих творів дати народові приклад героїзму, несхитності у виборюванні своєї державности. І справді: на прикладі козацької звитяги виростали покоління.

Та все ж було б несправедливо не згадати сьогодні славетну «весну народів», знаменний для Європи 1848 рік. Історія, звісно ж, не повторюється, вона лише дає натяк, збуджує думку. Але гріх було б не згадати найперший, мабуть, український славень авторства Івана Гушалевича. І такі прикметні слова:

Мир вам, браття, всі приносим,

Мир — то наших вітців знак.

Миру з неба всі днесь просим,

Чи багатий, чи бідняк.

Разом руки си подаймо

І як браття ся любім,

Одні другим помагаймо,

До одної цілі йдім!

Іван Франко назвав цей твір «деві-зом русинів». А коли вже зайшлося про великого Каменяра, то його «Не пора» стало справдешнім тогочасним гімном:

Ми поляжем, щоб волю,

і щастя, і честь,

Рідний краю, здобути тобі!

Поразка у Визвольних змаганнях 1917—1921 років дала поштовх до створення Організації українських націоналістів — ОУН. Сьогодні символіка ОУН — червоно-чорний прапор і гімн «Зродились ми великої години» — присутня у нашому війську. Автор пісні — учасник Установчих зборів ОУН поет Олесь Бабій. Ключові слова гімну — останній рядок ось цього куплету:

І ось ідем у бою життєвому

Міцні, тверді, незломні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому.

А хто борець, той здобуває світ.

Всі названі тут пісні — далеко не повний перелік гімнів нескінченної — в тій чи іншій формі — боротьби нашого народу за здобуття омріяної державности.

Ще нам браття молодії

усміхнеться доля!.