Це точно про мене сказано! А це наче мій кіт намальований! — Так казали відвідувачі на презентації видань ілюстраторки Ірини Потапенко та архітекторки Олени Грицюк, які випустили свої перші книжки у якості письменниць у видавництві «Ранок». І одразу згадалася відома цитата Блеза Паскаля: «Найкращі книжки — ті, про які читачі думають, що самі змогли б їх написати».

Представляти нові книжки під час війни — особливе відчуття та відповідальність. Презентацію нових видань Ірина Бірюкова, генеральний директор ОННБ, заслужений працівник України, почала з хвилини мовчання. «Сьогодні ми усвідомлюємо, що головний фронт — це військовий фронт, щодня молимося за життя наших захисників. Кожен на своєму місці боронить нашу незалежність, культурну спадщину. Як люди книжковрї екосистеми, ми віримо, що книга є і зброєю, і захистом. І розуміємо, щоб витримати війну, яка триває не одне століття, і рухатися вперед, нам треба багато сил. А хороша книга є способом підвищити цю стійкість. Сьогодні ми вшановуємо доробок незламного видавництва «Ранок» і авторок книжок — Ірини Потапенко та Олени Грицюк, через індивідуальні переживання котрих та літературу фактів краще усвідомлюємо наш колективний досвід, зокрема, що нам сьогодні болить. Але щоразу, коли ми зустрічаємося у бібліотеці на презентації нового видання — це спосіб підзарядити наші життєві батарейки. Що стало причиною появи цих книжок під час війни — нам теж зрозуміло: це прояв стійкості авторок, видавництва. І ми сьогодні теж підключаємося до цієї мережі стійкості».

Ви точно бачили картинки Ірини Потапенко, які ширилися соцмережами, як гарячі пиріжки, але при цьому не завжди згадувалось про їх авторку. На початку повномасштабного вторгнення думки про інтелектуальну власність була не на часі, важливішим – запитати «Ти як?» та підтримати картинками, в яких кожен вгадував себе у сюжетах. Жартівливі сюжети із життя під вий повітряних тривог Ірини Потапенко можна впізнати за насиченою гаммою кольорів. За її словами, така яскрава гамма фарб у її стилі цифрової акварелі склалася саме у підвалі, в укритті, на противагу мороку війни, хоча вона раніше як ілюстратор та мультиплікатор полюбляла мову чорно-білої графіки.

Книга Олени Грицюк, написана нею в облозі Чернігова, виконана саме у чорно-білій гаммі, і її стиль розповідей саме такий – про місто під постійними обстрілами, де все відчувається дуже гостро й болісно. Книжка — про життя чернігівчан під час блокади міста, які всіма силами культивували людяність, що проявлялося у взаємодопомозі, піклуванні про домашніх улюбленців, своїх і покинутих. Сама пані Олена зустріла своє кохання за два тижні до початку повномасштабного вторгнення, і це врятувало їй життя, бо її коханий перевіз її родину у свій будинок у яру, куди не потрапили ракети. Свою книгу Олена Грицюк писала у смартфоні, описуючі справжні події, не змінюючи імен, лише не вказуючи точної локації — дбаючи про безпеку оточуючих. Розказувала про народження книги та пошук видавця через Zoom, бо зустрічала свого коханого, якого щойно виписали з госпиталю.

Письменницям вдалося точно змалювати почуття багатьох і транформувати їх у картинки та слова, що не лише відгукуються у серці кожного, але й надихають жити далі під час війни.

Також, за влучним висловом генерального директора Одеської національної наукової бібліотеки Ірини Бірюкової, універсальна мова малюнків зробила книжки авторок зрозумілими усім

Вітаємо письменниць із виходом у світ перших книжок їх авторства!

Ірина Андрійчук